Татарско-казацкие времена Мариупольщины

Список разделов Мариуполь Старый Мариуполь

Модераторы: Байда, Katerinka, Роман

#891 L.V. » 20.07.2018, 14:45

L.V. писал(а):Интересная статья, рекомендую:
https://zen.yandex.ru/media/archeology/silnaia-ja ... uelse-5b443168eab22c00a8a2000a

В ту же степь:
В Ирландии дрон обнаружил новый "Стоунхэндж"

А у нас что, засухи реже? :crazy:
L.V.
Автор темы
Аватара
Репутация: 159 (+159/−0)
Лояльность: 1 (+2/−1)
Сообщения: 3014
Темы: 4
С нами: 7 лет 10 месяцев

#892 DSitni » 20.07.2018, 15:20

L.V. писал(а):А у нас что, засухи реже?


Дронов меньше.... :secret:
...какой - то американский шпиён ....
DSitni M
Аватара
Откуда: Северный берег Азовского моря ...
Репутация: 37 (+87/−50)
Лояльность: 276 (+287/−11)
Сообщения: 5769
Темы: 1
С нами: 4 года 1 месяц

#893 L.V. » 20.07.2018, 16:38

КОЗАЦЬКЕ КОРІННЯ МІСТА МАРІУПОЛЯ

Коробка В. М.,
Коробка Ю. В.

Встановлення точної дати заснування міста – непроста для наукового розв’язання проблема.
Питання полягає в розмаїтті підходів щодо визначення такої дати, які не тільки не співпадають, а
іноді й заважають дослідникам. Саме тому дата заснування міста – майже завжди річ у багатьох
випадках умовна, встановлена або визначена за домовленістю.

Довгий час (з 1977 р.) з ініціативи місцевих партійно-радянських установ, за обґрунтуванням
професійними краєзнавцями, офіційною датою заснування м. Маріуполя вважався 1778 р. Початок
нашого міста було визначено без належної фахової дискусії, в умовах несприятливої
історіографічної ситуації, яка, з-поміж іншого, відзначалась мінімальною толерантністю до
української ідентичності та українських дорадянських державних інституцій.

У світовій практиці для визначення дати заснування міста чи поселення застосовуються
наступні критерії: по-перше, про їх вік говорять за першою згадкою в письмових джерелах; по-
друге, історія міста з того моменту не повинна перериватись, а саме воно має розташовуватись
весь цей час на одному й тому ж місці [1].

Можна спостерігати певну стадіальність у витоках міського поселення, за яким в певний час
усталилась сучасна назва – Маріуполь. Перший етап. За вищезазначеними критеріями початок
нашому місту було покладено заснуванням українськими козаками фортеці-селища Кальміус на
правому березі річки Кальміус біля її впадіння в Азовське море. Цей населений пункт був центром
однойменної паланки – адміністративно-територіальної одиниці Вольностей Війська Запорозького
низового часів Нової Січі (1734 – 1775 рр.) та осередком заселення й господарського освоєння
Північного Приазов’я (мисливський та риболовецький промисли тощо).

Щоправда, в описових джерелах, які походять від начальника Азовської губернії
В. Черткова та канцелярії губернського правління, зустрічається назва центру паланки –
«Домаха», яку вживають окремі автори, навіть у енциклопедичних виданнях [2] та в публіцистиці.
Втім, в опублікованих до нашого часу документах козацького діловодства (листування Коша з
паланкою) така назва жодного разу не зустрічається.

Існувала паланкова символіка, що відображалася на відповідних печатках. У її центрі
схрещення козацької шаблі зі стрілою. По боках цього зображення у два рядки розташовувалася
абревіатура “ППКП” (Полкова печатка Кальміуської паланки). На чолі паланки стояла старшина,
яку комплектували під час виборів у Запорозькій Січі. Вона призначалася Кошем з числа
заслужених козаків; до її складу входили полковник, писар, можливо, деякі інші посадовці. Відомі
імена старшин Кальміуської паланки, це, зокрема, полковники: А. Чорний (1746 р.), М. Ус
(1747 р.), Г. Якимович (1748 р.), Чуб (1753 р.), А. Порохня (1754 р.), П. Ногай (1756 р.), Л. Череда
(1763 р.), І. Засуха (1767 р.), І. Велегура (1772 р.); писарі: О. Петруша (1745 р.), Д. Малиновський
(1754 р.), Й. Сербинів (1756 р.), Г. Швидкий (1761 р.).

При Кальміусі знаходилась залога із січовиків, на яку покладалось завдання убезпечення
козаків-промисловиків від нападів кримських та ногайських татар, а також донського козацтва.
Відомі випадки в Кальміусі козацького суду за звичаєвим правом.

Кальміус, за свідченням унікального комплексу джерел, утвореного внаслідок діяльності
Коша Нової Запорозької Січі та військової канцелярії Війська Запорозького низового, відзначався
яскраво вираженими ознаками складних адміністративних функцій. Виняткове значення
поселення засвідчується низкою виключних фактів, на яких до нашого часу не зосереджувалась
увага дослідників. По-перше, в Кальміусі існувала перша в нашому краї православна парафія,
справами якої опікувався, з-поміж інших, й Митрополит Київський і Галицький. Центр парафії –
дерев’яна церква (оновлена 1754 р.) на честь св. Миколая. 1767 р. церква була перевезена в
с. Кам’янка напроти Нового Кодака (нині на тер. м. Дніпро), а на її місці поставлено кам’яний
храм.

По-друге, одна із зараз відомих справ, пов’язаних із Кальміусом, розглядалася найвищим
державним органом Російської імперії – Правительствуючим Сенатом. По-третє, Кальміус
потрапляв у поле зору Кирила Розумовського, останнього гетьмана України.

Із ліквідацією Запорізької Січі як козацької автономії Кальміус не зник одночасно. Так, за
відомістю, підписаною, ймовірно 1776 р., генерал-поручиком П. Текелієм, у Кальміусі на той час
мешкали один козацький старшина, 311 – козаків та 23 – робітника [3]. А за відомостями
архієпископа Феодосія (Макаревського), вірогідність яких не викликає сумніву, священика І.
Філіпова, за власним проханням, указом духовної консисторії Слов’янської єпархії (попередниця
Катеринославської) від 31 травня 1777 р. призначили до Кальміуса для служби в Миколаївській
церкві [4]. Таким чином, як бачимо, Кальміус нікуди не зник. Це поселення відповідає
вищезазначеним критеріям для визначення його як початку безперервного існування населеного
пункту з якого виріс сучасний Маріуполь.

Другий етап в історії нашого міста, пов’язаний і з декларуванням імператорською
адміністрацією Азовської губернії заснування на місці містечка Кальміуса міста Павловська.
Насправді, крім офіційних заяв, справа облаштування міського поселення не просунулася, хіба що
у 1778 р., начальником Азовської губернії В. Чертковим, було закладено православну церкву в
ім’я Марії Магдалини. За губернськими статистичними відомостями в 1779 р. з 75 жителів міста
57 – були запорозькі козаки.

Третій етап у становленні міського поселення, яке отримало назву Маріуполь, пов’язаний із
переселенням із Кримського ханату християн «грецького закону», громада яких згодом у
відповідності із імперським законодавством отримала сталу назву – «маріупольські греки».
Загалом маріупольські греки розпочинали зводити м. Маріуполь не на пустому місці. Їм були
передані 55 дерев’яних будиночків і Свято-Миколаївська церква, що належали козакам
Кальміуської паланки. Наступність із козацьким періодом (особливо на початку опанування краєм
переселенцями з Криму) полягала в безперервності в українському етнічному компоненті
розвитку продуктивних сил краю. Так, унаслідок неприхильності «маріупольських греків» до
рибальства «одними только малоросиянами лов производится» [5].

Наступність із попередніми періодами полягала й у тому, що в місті залишались парафіяни-
українці, які намагалися зберегти за собою храм із богослужінням церковнослов’янською мовою і в
решті-решт здобули це право.

У третій період відбувся величезний стрибок у прирості населення краю. Маріупольські
греки застосували системне аграрне освоєння краю. Маріуполь, поступово зростаючи,
перетворювався на важливий осередок ремесла й торгівлі на Сході України, місто, де, вперше в
Катеринославській губернії, міська громада ініціювала створення закладів середньої освіти.

ЛІТЕРАТУРА
1 Бабюх В. Методологічні критерії та принципи датування виникнення міст // Регіональна
історія України. – 2009 – Вип. 3 – С. 261 – 272
2 Мицик Ю.А. Кальміуська паланка [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України:
Т. 4: Ка-Ком / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. – К., 2007 – Режим
доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Kalmiuska_palank

3 Ведомость состоящих по левую сторону реки Днепра в крае бывшего Запорожья
селениях и зимовниках и в оных о числе душ обоего пола в части Азовской губернии. Приложение
// Летопись Екатеринославской ученой архивной комиссии / Изд. под ред. А. Синявского. –
Екатеринослав, 1905 – Вып. 2 – С. 132

4 Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской Епархии.
Церкви и приходы прошедшего XVIII столетия. – Екатеринослав: Тип. Я. М. Чаусского, 1880 –
Вып. 1: Нынешние уезды: Екатеринославский, Верхнеднепровский, Новомосковский и
Павлоградский. – С. 323

5 Описание городов Азовской губернии // Летопись Екатеринославской ученой архивной
комиссии / Изд. под ред. А. Синявского. – Екатеринослав, 1904 – Вып. 1 – С. 80

Большой сборник работ мариупольских историков, краеведов и студентов "Україна у світовому історичному просторі: зб. матеріалів Всеукр. наук.-практ. конф., м.Маріуполь, 20 квітня 2018 р. К. В. Балабанова. – Маріуполь: МДУ, 2018 – .191 с."

Кое-что подправлю по мелочи:
1. "Щоправда, в описових джерелах, які походять від начальника Азовської губернії В. Черткова та канцелярії губернського правління, зустрічається назва центру паланки – «Домаха» <...>". В бумагах канцелярии Черткова Домаха - это всегда "древний город", но никак не "название центра паланки". Это уже некоторое передергивание.

2. "Існувала паланкова символіка, що відображалася на відповідних печатках. У її центрі схрещення козацької шаблі зі стрілою. По боках цього зображення у два рядки розташовувалася абревіатура “ППКП” (Полкова печатка Кальміуської паланки)".

Известное (и единственное известное) изображение печати нашей паланки:
Изображение
Это точно "ППКП"? Или немного "КППП"? :D

3. "дерев’яна церква (оновлена 1754 р.) на честь св. Миколая. 1767 р. церква була перевезена в с. Кам’янка напроти Нового Кодака (нині на тер. м. Дніпро), а на її місці поставлено кам’яний храм". Свято-Николаевская церковь в 1754 была не "оновлена", а устроена новая. Небольшой ремонт был произведен на самом здании при его переделке под церковь (скорей всего из уже существующей часовни). Порохня запрашивал деревянную основу под иконостас, новые двери, а также для ограды "пали"-колья. И молодой Велегура с приятелем ездили в Черкасск за хрящом (плотная грубая ткань, типа палаточной). Был получен и походный антиминс. А перевезена в Приднепровье она была не в 1767 году, а осенью 1768, при эвакуации паланки в начале русско-турецкой войны, а здание было сожжено. И только через несколько лет вернувшиеся запорожцы устроили при устье Кальмиуса каменную часовню (не церковь!). На том же месте или на другом - данных нет. Дальнейшая история свято-Николавской церкви и ее возвращения в низовья Кальмиуса связаны с Чертковым.

4. "Із ліквідацією Запорізької Січі як козацької автономії Кальміус не зник одночасно. Так, за відомістю, підписаною, ймовірно 1776 р., генерал-поручиком П. Текелієм, у Кальміусі на той час мешкали один козацький старшина, 311 – козаків та 23 – робітника [3]". Это если понимать этих казаков как проживающих точечно, в одном населенном пункте. Но пока нет информации - насколько запорожцы успели восстановить Кальмиус к июню 1775 года? Думаю, это сборные данные по "уезду", большая часть этих людей (в том числе и сезонников) была рассеяна по рыбным заводам.

Свое мнение по поводу "истинной" даты основания Мариуполя - я уже высказывал. Но и такая постановка вопроса имеет право на существование. Сколько людей, столько и мнений. ИМХО.


P.S. И вновь зацепила глаз фраза "профессиональные краеведы". Интересно, а авторы в каком поколении мариупольцы? :lol: :crazy: Впрочем, сюда они, судя по всему, периодически заглядывают, так что может как-то и просветят. :wink:
L.V.
Автор темы
Аватара
Репутация: 159 (+159/−0)
Лояльность: 1 (+2/−1)
Сообщения: 3014
Темы: 4
С нами: 7 лет 10 месяцев

#894 Victor » 21.07.2018, 06:37

Как тщательно пыхтят нарисовать картинку, что город основан " казаками на востоке Украины", но чего -то так коряво все получается. Уже дошли до того, что Екатеринославская губерния это "восток Украины". А кто тогда с турками и поляками многолетние войны вел за расширение территории и выход к Черному и Азовскому морям? Государство Украина или столь ненавистная многим "кацапская Московия"? :D
Victor
Репутация: 10 (+10/−0)
Лояльность: 36 (+36/−0)
Сообщения: 266
Темы: 1
С нами: 7 лет 6 месяцев

#895 L.V. » 21.07.2018, 07:57

Да войны все вели, только с разным результатом. Вот когда мы вместе действовали - тогда и результат был соответствующий. А когда мы порознь, да еще и собачимся между собой (на радость соседям) - тогда Дикое Поле и возвращается постепенно. ИМХО.
L.V.
Автор темы
Аватара
Репутация: 159 (+159/−0)
Лояльность: 1 (+2/−1)
Сообщения: 3014
Темы: 4
С нами: 7 лет 10 месяцев

#896 L.V. » 21.07.2018, 18:08

Один хороший человек прислал фрагмент монографии: Шпитальов Г.Г. Військова служба запорозького козацтва в російсько-турецьких війнах 1735-1739 та 1768-1774 років. - Запоріжжя: Прем'єр, 2004. - 240 с. (сайт грузится через раз и со сбитой кодировкой, мне ее пришлось каждый раз вручную исправлять). Отдельная глава в ней посвящена тщательному разбору действий запорожцев в русско-турецкой войне 1768-1774 гг. Качественная работа, можно порекомендовать.

Некоторые интересные для нас моменты оттуда выдрал:

1. Про набеги татар на Левобережье в 1769 г.:
З 25 вересня по 20 жовтня головний загін запорозької кінноти, очолюваний особисто Калнишевським,
діяв під м. Хаджибеєм (суч. Одеса). Скориставшись із цього, наприкінці жовтня військо калги-султана
вчинило напад на лівобережні паланки Запорожжя і Катерининську провінцію
[129.Арк.285,289,305,320,324; 249.С.37]. Утім, запорозьким і донським козакам із корпусу М.Берга
вдалося перехопити татарські чамбули на їх зворотньому шляху до Перекопу [260.С.ХХХХ; 422.С.316].
На запорозьких зимових форпостах під начальством військового старшини Андрія Порохні
залишилися нести службу 2454 парокінних і 600 піших козаків на човнах [130.Арк.4-5; 452.С.468]

Таблиця 5
Кількісний склад сторожової партії в зиму 1769-1770 років

Чини Кількість козаків
Головний постовий командир (військовий старшина) 1
Полковників 20
Полкових старшин, писарів і осавулів 40
Козаків парокінних 2744
Піших 600
Всього 3405
[473. С. 23].

<...>

Упродовж вересня-листопада 1769 року татарські чамбули за наказом турецького візира здійснили
ряд набігів на Запорожжя [129. Арк.186,215,247зв.]. Так, у вересні кримська орда, очолювана калгою-
султаном, прорвавшись крізь форпости корпусу генерал-поручика М.Берга, вчинила диверсії у
Кальміуській, Орільській, Самарській і Протовчанській паланках Запорожжя та у Катерининській
провінції [36.Арк.38; 129.Арк.184; 132.Арк.9]. Оскільки головні сили запорожців знаходились на той час
біля Очакова, то обороняти край фактично було нікому. Господарству Запорожжя було завдано такого
удару, наслідки якого у декілька разів перевищили збитки, понесені козаками у січні [129.Арк.216-
217,239,263,273]. Татари спалили багато зимівників, хуторів, сіл і церков, знищили або забрали у полон
чимало людей і повернулися до Криму без перешкод [132.Арк.2,9,13-16,20-23,32,34,48-60]. Погоня,
організована М.Бергом, жодних наслідків не дала [36.Арк.28]. Крім того, начальник запорозької
форпостної служби військовий старшина Андрій Порохня не відважився на протидію татарам, хоча для
цього у нього були необхідні сили і засоби. З приводу цього як росіяни, так і запорожці звинувачували
останнього у боягузстві [129.Арк.185,213,239].

Татарські набіги осені 1769 року засвідчують, що лівобережні форпости запорожців і розквартировані
поблизу кордону легкі війська не можуть убезпечити край від диверсій великих татарських з’єднань. На
початок 1770 року російський уряд і вище командування вважали, що з початком зведення Дніпровської
укріпленої лінії цю проблему буде знято – кордон на цій ділянці фронту отримає належне прикриття, а
новозведені лінійні фортеці стануть зимовими квартирами і магазинами армії Другої армії.
c.154


2. А это данные по распределению запорожских форпостов:
З 1772 по 1773 рік місцем розташування запорозьких літніх форпостів були гирла Інгульця, Кам’янки, Гард на Бузі і гирло Громоклії [164.Арк.12,75]. Ще один пост з недосить чітко визначеним місцерозташуванням було влаштовано “на тутешньому боці Дніпра, для безпеки тих, що йдуть у Крим та з Криму” [155,ч.1.Арк.7-10; 171.Арк.13-14]. У Кодацькій, Самарській, Протовчанській і Орільській паланках, на Кременчуцькому і Переволочанському шляхах стояли кінні запорозькі пости для прикриття курсуючих з боєприпасами і провіантом гужових транспортів [160; 170].
с.163

Это как раз относится ко времени, когда в начале октября 1773 года Гильденштедт встретил у Кальмиуса запорожский форпост из полковника и 200 казаков. Они, похоже, в тот момент как раз располагались у шляха, по которому чумаки перевозили грузы из крепости св. Димитрия Ростовского в строящуюся Петровскую при устье Берды.
А вот в перечне форпостов зимы 1772/1773 гг. (табл.8 на с.164) и зимы 1773/1774 гг. (табл. 9 и 10 на с.164-166) - Кальмиус опять не упоминается. Так что присутствие здесь запорожцев в октябре 1773 года, похоже, было просто эпизодом, на зиму не остались. Т.е. - окончательное возвращение запорожцев в наши края произошло уже после 1773 года.

3. А вот еще про нашего Порохню и его службу в Крыму. Про это я был вообще не в курсе. Украинец с татарином братья навек? :crazy:
Ще до звістки про укладення між Росією і Туреччиною мирної угоди командування Другої армії
залучило запорожців для придушення антиросійських виступів татар у Криму. Так, 25 червня Петро
Калнишевський за наказом В.Долгорукова вiдрядив до Перекопу 1 000 козакiв під проводом вiйськового
старшини Андрiя Порохнi. 26 червня на вимогу В.Долгорукова iз Сiчi було вiдряджено ще 500 козакiв
пiд командуванням полковника Iвана Кулика, якi по прибуттю до Перекопу увiйшли до складу загону
Андрія Порохнi. 08 липня Андрій Порохня доповів кошовому, що згідно розпорядження В.Долгорукова
його команда стала на р. Каланчак біля Кам’яного мосту на Кінбурнському тракті, що веде на півострів
[188.Арк.50]. 18 липня В.Долгоруков надіслав Андрію Порохні ордер, за яким запорозька команда мала
увiйти до Криму. Пiсля переходу через Перекопську лiнiю ця команда роздiлилась на двi частини:
п’ятисотенна команда разом з Андрієм Порохнею прибула до Ак-Мечетi, а решта козаків стала на р.
Самарчик [188.Арк.50].

На цей час татарський збройний виступ набув великого розмаху. Сховавши свої родини в горах,
татарськi воїни об’єднались у великi чамбули і розпочали справжнє полювання за нечисельними
командами росiян та торговими валками. Андрiй Порохня, повiдомляючи про цi подiї у Кiш, писав, що
“вiд Солоних Озер до Салгіру шлях людськими тiлами укрито” [188.Арк.53].

20 липня п’ять сотень полковника Iвана Кулика, мали прибути до Арабату, у якому татари
заблокували росiйський загiн капiтана Казимiрова [188.Арк.52]. 23 липня на березi Сиваша загiн Кулика
зустрiв 200 татарських вершників. Вiдряджених Куликом парламентерiв татари порубали i вiдразу
зусібiч атакували запорожцiв. Козаки, “не вiдстоявшись (не встигши вишикуватись у бойовий порядок),
повернули назад, чий кiнь летючий, утiкали, а за ними татари гналися до самого Перекопу i,
переказують, порубали їх числом сорок чотири чоловiки, а деяких так сильно поранили, що якому руку
вiдрубали, а iншому плече, i вже на другий день їх возами звозили” [188.Арк.52]. За повідомленням
Андрiя Порохнi у тій сутичці було убито 37 козакiв, поранено – 13, а також втрачено 129 коней
[188.Арк.54].

25 липня 1 000 козакiв Андрiя Порохнi супроводжували вiдрядженого iз штабу П.Рум’янцева капiтана
Трандофiлова i двох турецьких послiв в Ак-Мечеть до В.Долгорукова. У 30-ти верстах вiд Перекопу
козаки побачили татарськi пiкети. Турецькi посли самовiльно поїхали до татар iз звiсткою про
заключення миру мiж Росiєю i Портою. Татари послiв затримали, а перед заходом сонця напали на
запорожцiв. Козакам вдалося вiдiгнати татар, втративши трьох убитими. Але оскiльки у разi блокування
татарами запорожцiв очiкувати допомоги останнiм не було звiдки, бо “пiдмоги нiде до самих гiр немає”,
Андрiй Порохня повернув свою команду назад до Перекопу, куди йшов усю нiч [188.Арк.54-56].
Перекопський комендант, розгнiваний дiями Порохнi, вiдрядив запорожцiв до Кам’яного мосту, що бiля
Солоних Озер. У свою чергу В.Долгоруков, очiкуючи на запорожцiв, вiдклав намiчену операцiю у горах i
“ не тiльки вдень, а й вночi по п’ять разiв питав, чи нема звiстки вiд Порохнi”, а, довiдавшись про те, що
сталося, “за Порохню докоряв недобре” [188.Арк.65].

Випадки з командами Iвана Кулика i Андрiя Порохнi, якi рятувалися втечею вiд набагато меншого за
своєю чисельнiстю супротивника, було для Запорозького Коша небаченою нiколи до того ганьбою. Крiм
того, це викликало вiдкрите глузування i анекдоти на адресу запорожцiв по усiй Другiй армiї. Так,
полковий старшина Євстафiй Кобеляк, який нiс службу у командi полковника Опанаса Ковпака, писав у
Кiш: “…накiнець про це вiд рiзних панiв (офiцерiв) уїдливi докори вже менi гiрше стрiлок татарських
робляться” [188.Арк.64].

Поразки команд Івана Кулика та Андрія Порохні, як і липневі події на півострові у цілому, свідчать
про те, що татари, відстоюючи свою незалежність, дійшли до останнього відчаю і запорожці просто не
очікували на такі рішучі дії з їх боку. Ситуація змінилася лише після того, як татарському населенню
Криму стало відомо про те, що Кримське ханство згідно Кючук-Кайнарджійської мирної угоди
залишається, хоч і формально, незалежним від Росії. 29 липня татари вiдпустили турецьких послiв, і в
Криму настав спокiй. За наказом В.Долгорукова запорожцi Андрiя Порохнi були розташованi в районi
Солоних Озер, а команду Iвана Кулика було вiдряджено з Криму за Сиваш. Обидвi команди мали
забезпечувати охорону обозів і кур’єрів [186.Арк.118; 188.Арк.2-11,19-21,47,59,63].
с.168

4. А это общий вывод Шпиталева по действиям запорожской конницы (именно конницы! действия запорожской пехоты и судовой рати он разбирает отдельно):

Аналiзуючи бойовi дiї 9-1774 років, треба вказати на те, що пiд час боїв з турками i татарами,
запорозька кіннота опиралася на бойовий досвiд 1735-1739 рокiв. Бойовими завданнями запорожцiв, як i
раніше, залишались розвідувально-диверсійні пошуки і аванпостна служба. Вiдмiннiсть полягала у тому,
що Похiдний Кiш не брав участi у походах i битвах головних сил армiї, а упродовж усiх кампанiй дiяв на
другоряднiй дiлянцi фронту. Окремi ж нечисельні запорозькi команди були лише додатками до
авангардних i розвiдувальних партiй та деташементiв росiян.

Запорозька кіннота у ході бойових дій 1769-1774 років, як і в попередній російсько-турецькій війні,
вела малу війну. Під час розвідувально-диверсійних рейдів запорожці використовували фактор
раптовості, який досягався шляхом заманювання супротивника у засідку. Під час штурмів укріплень
супротивника спішені запорозькі вершники основною умовою успіху ставили, перш за все, зосередження
вогню по найслабшій ділянці фронту і стрімку атаку, у ході якої визначальна роль надавалася холодній
зброї.

Реконструкція бойових дій запорозької кінноти 1769-1774 років дозволяє стверджувати наступне: 1)
запорозька кіннота становила шосту частину складу Другої армії і у складі її легкокінних деташементів
виконувала лише розвідувальну, авангардну та аванпостну служби; 2) головний загін запорозької
кінноти, діючи в Очаково-Хаджибейському районі, проводив бойові операції лише окремими
невеликими загонами – командами і партіями; 3) запорозька старшина, яка фактично мала
підпорядковуватись генералам Новоросійської губернії (М.Зоричу, М.Бергу, Ф.Бурману і т.д.) і не
будучи поінформованою про стратегічні і оперативні плани вищого командування, не проявляла
ініціативи в активізації бойових дій рядового козацтва; 4) з огляду на масштаби бойових дій 1769-1774
років, ведення запорожцями малої війни у складі Другої армії не набуло великого значення у загальному
ході війни; 5) через сталість бойових завдань і незмінність оперативного району, помітного розвитку
воєнного мистецтва запорозької кінноти не відбувалося; 6) участь запорозьких вершників у
кавалерійських баталіях, так само як і штурмах укріплень супротивника спішеними козаками, довела
російському командуванню високий рівень всебічної підготовки і дієвість бойових традицій
запорозького козацтва.
c.168-169

5. И, напоследок, не устою еще такой пример привести. Это о возвращении запорожской гребной флотилии с Дуная после заключения мирного договора, закончившего ту войну:

17 вересня команди Кіндрата Гука та Івана Мандри на 37 дубах залишили розташування росіян. У ніч
на 21 вересня на Чорному морі запорожці потрапили у шторм. Сім дубів разом із екіпажами потонуло.
Також потонуло 9 гармат і усі гроші, виплачені козакам російською стороною в нагороду за воєнну
службу впродовж кампаній 1771-1774 років – всього 20 000 крб. Решту дубів так побило об прибережне
каміння, що придатними до лагодження залишилось лише два [155,ч.2.Арк.284,293; 452.С.507-508].

Очакiвський паша, з яким Кiш уже налагодив добросусiдськi i торговельнi стосунки, дізнавшись про
випадок з “дунайцями” на морі, надав козакам у борг великий тунбас, за який із Сiчi мали прислати 107
крб. На тому тунбасі та двох відремонтованих дубах команда Iвана Мандра перевезла (перетягнула
лямками) усю артилерiю на Кизий мис до головного сторожового посту дніпровського човнярського
загону, а звiдти, передавши гармати начальнику посту полковому старшині Михайлу Потапенку,
пiднялася до Сiчi, куди прибула 14 листопада.
с.177

Просто стал симпатичен поступок очаковского паши, который по человечески помог попавшим в беду недавним врагам. Достойный уважения поступок. :good:
L.V.
Автор темы
Аватара
Репутация: 159 (+159/−0)
Лояльность: 1 (+2/−1)
Сообщения: 3014
Темы: 4
С нами: 7 лет 10 месяцев

#897 L.V. » 23.07.2018, 15:21

Интересная (хотя и не слишком достоверная) анимация русско-турецких войн с середины XVII века:
phpBB [video]
L.V.
Автор темы
Аватара
Репутация: 159 (+159/−0)
Лояльность: 1 (+2/−1)
Сообщения: 3014
Темы: 4
С нами: 7 лет 10 месяцев

#898 L.V. » 28.07.2018, 16:39

Офф-топ.

3-D реконструкции Херсонеса.
I-II вв. н.э.
phpBB [video]


Х в. н.э.:
phpBB [video]
L.V.
Автор темы
Аватара
Репутация: 159 (+159/−0)
Лояльность: 1 (+2/−1)
Сообщения: 3014
Темы: 4
С нами: 7 лет 10 месяцев

#899 L.V. » 29.07.2018, 17:35

Благодаря уважаемой Г. выложил на Папакоме грекоязычные копии XIII - XIV вв. Птолемеевских карт (II в. н.э.) с Приазовьем. :Rose: Например - такие:

Изображение

Изображение

Изображение

(На страничке - карт больше и они в лучшем качестве).

Просмотреть целиком сканы манускриптов, хранящихся в Ватиканской библиотеке, можно здесь и здесь. Нашим любителям греческой словесности посвящается. :wink:

Надо будет на Папакоме как-нибудь и латиноязычные копии птолемеевских карт более позднего периода выложить, чтобы было легче сравнивать. Благо их выпускали пачками вплоть до XVIII века.
L.V.
Автор темы
Аватара
Репутация: 159 (+159/−0)
Лояльность: 1 (+2/−1)
Сообщения: 3014
Темы: 4
С нами: 7 лет 10 месяцев

#900 L.V. » 01.08.2018, 16:54

Про продолжающиеся раскопки на юге Республики, у с.Обрыв:

phpBB [video]


В селе Обрыв Новоазовского района работает археологическая экспедиция республиканского краеведческого музея. Что уже удалось найти и какие открытия сделать? Чтобы узнать, отправляемся к месту раскопок. В мини-грузовичке республиканского краеведческого музея – 2,5 часа едем вдоль бескрайних, уходящих за горизонт, живописных полей подсолнечника.

Небольшая остановка в пути. В гости к археологам нельзя ехать с пустыми руками. Арбуз будет – в самый раз. Нас ждали. Гостеприимные хозяева встретили радушно. И сразу из лагеря, расположенного в ближайшей посадке отправляемся на место раскопок. Сотрудник музея Виталий и студентка Оксана за работой даже не заметили, как наступил полуденный зной. Кропотливо расчищают обнаруженные находки.

“Здесь нужно аккуратно расчистить все косточки, чтобы все было видно – где и в каком порядке они лежат. Здесь в грунте могут появиться еще какие-то фрагменты кости или керамики”, -говорит младший научный сотрудник Донецкого республиканского краеведческого музея Виталий Войтенко.

Все находки, а их уже сотни, в лагере тщательно промывают, складывают и подписывают:

“Фрагменты средневековой керамики. На тех участках, где глубже копали, там уже была и бронза, кремниевые чепы. Также есть кости рыбы, животных”, – добавляет Виталий Войтенко.

В состав экспедиции входит 5 сотрудников музея и волонтеры. С рассветом группа археологов из лагеря отправляется на раскопки.

“Это очень интересно, помогает узнавать историю, поскольку известное дело, что до определенного века все события узнавались только благодаря археологии”, – говорит студентка ДонНУ Оксана Чепига.

Площадь, которую исследуют ученые составляет около 300 квадратных метров. Этот археологический памятник был обнаружен еще в 50 годах прошлого века, но детальное его изучение началось только в 2016 году. Считалось, что этом месте было кочевье. Но находки, обнаруженные археологами, опровергли это предположение.

“Мощный культурный слой. Культурное напластование средневекового времени, мощность до 40 см, сам характер материала. Т.е. практически полное отсутствие лепной керамики, потом определенные находки, такие, как жернова, например. Все это свидетельствует о том, что к кочевникам этот памятник отношения не имеет. Памятник был оставлен населением оседлым”, – рассказывает старший научный сотрудник отдела охраны памятников археологии Донецкого республиканского краеведческого музея Эдуард Кравченко.

Уже в первый год раскопок ученые поняли, что средневековый пласт состоит из 2 слоев: хазарского времени, относящийся к 8-10 векам, и золотоордынского.

“Появились хозяйственные ямы, остатки от построек. Тогда было выдвинуто предположение, что кроме обычных занятий, такими как рыболовство, занятие промыслами всевозможными степными, разведением домашних животных, здесь еще занимались каким-то ремеслом”, – отметил Эдуард Кравченко.

Руководитель экспедиции Эдуард Кравченко говорит, что раскопки этого года преподнесли уже немало сюрпризов:

“Были обнаружены кости человека в золотоордынском слое, но не много. Это ключица, лучевые кости руки. Я думаю, при раскопках дальше, там могут быть другие кости скелета этого самого индивидуума. Не исключено, что поселение просто могло погибнуть в конце 14 столетия во время какого-нибудь набега. Ведь набегов тогда было более, чем достаточно. После этого уже здесь вплоть до 19 века не жили”. – рассказывает он.

Но и 19 век преподнес сюрпризы. Была обнаружена траншея, относящаяся предположительно ко времени Крымской войны.

“Траншея военная, зигзагообразная. Нормальная т.е. стрелковая линия, которая от современных отличалась. Во-первых, зигзаг был слишком крутой. Это раз. Во-вторых, она была очень узкая. Это два. В этой траншее не стреляли – гильз, чего-то еще – нет. Зато большое количество материалов 19 столетия”, – говорит Эдуард Кравченко.

Все находки, а их уже сотни, в лагере тщательно промывают, складывают и подписывают.

Обработкой находок занимаются во время перерыва между утренними и вечерними работами на раскопе. В лагере археологов – полный порядок. Руководитель экспедиции считает, что дисциплина – это залог успеха в работе. Здесь созданы все условия для нормальной жизни. Проблему с водой для бытовых нужд помогло решить руководство Новоазовского района. Здесь есть даже походная душевая кабинка. На самодельной двухкомфорочной плите дежурный готовит еду.

“Каши делаются у нас на сале. Сало – это у нас обязательный атрибу – это зажарки практически во все: супы, борщи, салаты. Помидоры, огурцы, капуста имеются. Рацион у нас прекрасный… Девочки у нас были, так они решили нам пирожки с горохом устроить. Это был шок – мы себя почувствовали в ресторане. Обязательно нужно приготовить чай. Без чая утро у нас не начинается и день не заканчивается сказала студентка ДонНУ Оксана Чепига.

Время, проведенное в лагере археологов, пролетело незаметно. Мы отправляемся в обратный путь. А ученым предстоит провести здесь еще полмесяца. Сколько сюрпризов за это время преподнесет раскоп – неизвестно. Но уже сейчас Эдуард Кравченко говорит, что вопросов этот археологический памятник преподнес гораздо больше, чем дал ответов.
http://oplot.tv/arheologicheskaya-ekspeditsiya-v-s-obryv/
:beer:
L.V.
Автор темы
Аватара
Репутация: 159 (+159/−0)
Лояльность: 1 (+2/−1)
Сообщения: 3014
Темы: 4
С нами: 7 лет 10 месяцев

Пред.След.

Вернуться в Старый Мариуполь

Кто сейчас на форуме (по активности за 5 минут)

Сейчас этот раздел просматривают: 6 гостей