Татарско-казацкие времена Мариупольщины

Board index Мариуполь Старый Мариуполь

Moderators: Байда, Katerinka, Роман

#1421by DSitni » 28.09.2023, 20:11

.
Продолжение....
4 сентября

О казацких корнях Мариуполя. Часть 2. Новые попытки привлечь внимание к дате основания Мариуполя и действия команды Бойченко на этом направлении
Читати українською
О казацких корнях Мариуполя. Доказательства основания Мариуполя именно казаками. Вторая часть статьи доцентов кафедры истории и археологии Мариупольского государственного университета Вадима Коробки и Юлии Коробки.

Первая часть текста по ссылке.

Для познания казацкого прошлого Мариупольщины, вопреки неблагоприятным факторам, накапливались и положительные предпосылки.

Во-первых, незаурядное значение имело начало научной обработки украинскими историками и издание отдельными книгами уникального комплекса источников, образованного в ходе деятельности Коша Новой Запорожской Сечи (1734 - 1775 гг.), который хранится в Центральном государственном историческом архиве Украины в столичном Киеве (ЦГИАК Украины).

Переплет одного из томов, в котором опубликованы документы Коша Новой Запорожской Сечи (1734 - 1775 гг.), хранящегося в Центральном государственном историческом архиве Украины в Киеве. В ряде документов отображается жизнь Кальмиусской паланки.

Эти документы отражают административное и военное устройство, основы хозяйствования и церковную жизнь запорожского казачества в 1734 - 1775 гг. Немалое количество документов касаются казацкого поселка Кальмиусская паланка (Кальмиус). Кстати, на сегодня свет увидели 8 томов этого уникального свода источников.

Описание поселка Кальмиусская паланка 1768 г.
.
Image

Географический указатель каждой из этих книг не содержит ни одного упоминания о казацком поселке Домаха, что дает основания утверждать: такого, именно запорожского, укрепления на территории нашего края не существовало.

Во-вторых, в современных условиях благодаря интернету и цифровым технологиям подавляющее количество изданных до нашего времени документов, тем или иным образом касающихся Кальмиусской паланки, доступны всем, кто интересуется историей украинского казачества на надазовских территориях.

В-третьих, в последнее время появилось немало научных публикаций, посвященных Кальмиусской паланке, на которые нельзя не обращать внимания при изучении исторических корней нашего города.

В-четвертых, были открыты и появились на просторах интернета карты, а также описания, созданные имперскими служащими в 60-х - 70-х гг. ХVIII в., на которых поселок Кальмиусская паланка локализуется, в основном, на территории между правым берегом устья реки Кальмиус, побережьем Азовского моря и озером Домаха. Паланочная территория почти со всех сторон была окружена водоемами. На основании изучения описательных и картографических источников можно сделать вывод, что никаких фортификационных сооружений она не имела.

Фрагмент карты (1768 г.). с надписью названия поселка - "Кальмиуская поланка Войска Запожскаго" на участке карты, символизирующем правый его берег р. Кальмиус при впадении в Азовское море.
Общественный интерес к истории присутствия украинского казачества на территории Мариупольщины подтолкнул в начале 2010-х гг. руководство Мариупольского краеведческого музея к организации и проведению археологических раскопок на месте, расположенном к востоку от здания ОСО Украины (бывшего ДОСААФ), над склоном речной долины Кальмиуса. Впрочем, обогащения местной казаковедческой сокровищницы не произошло, потому что паланка (казацкий поселок) была в другом месте. Но руководители раскопок этого не знали, а надеялись, даже были уверены, что исследуют культурный слой (почву) "казацкой крепости Кальмиус".

Лидия Пономаренко (1922 - 2013 гг.) - украинский геодезист, историко-картограф. Благодаря ей в научный оборот были введены уникальные картографические источники, на которых обозначена Кальмиусская паланку Новой Запорожской Сечи.

В-пятых. На этом фоне парадоксальной выглядит поисковая деятельность мариупольца, пользующегося в пабликах псевдонимом LV, который не терпел и не терпит украинское государство. Впрочем, он целенаправленно накапливал и обнародовал сведения (источники), которые могут способствовать выходу из имперской тени казацкого прошлого нашего города. На его сайте "Папакома" сгруппированы найденные в предыдущие годы украинскими исследователями и им самим картографические материалы, позволяющие установить более-менее точно место расположения Кальмиусской паланки (поселка Кальмиус), и некоторые другие источники. Благодаря этим материалам в дальнейшем можно будет вести научный поиск на более достоверной источниковой базе и делать достоверные обобщения.

В-шестых. В нашем городе выросли новые поколения горожан, которые сформировались как личности при украинской независимости, лучшие представители которых вместе с патриотами города старшего возраста проявили образцы любви к Украине, преданности родному городу в Силах Обороны, общественных и волонтерских организациях. Им не безразлична история родного края, не чуждо стремление укрепления национальной украинской идентичности на местном уровне путем привлечения к мариупольскому историческому нарративу, пока малоизвестных страниц казацкой истории. А с ростом численности интернет-пользователей к историческому краеведению Мариупольщины присоединились десятки и, наверное, сотни наших земляков. Достижения краеведения распространились в тематических группах Facebook, толкуются журналистами и блогерами.

Анатолий Пивовар (1958 - 2022 гг) - краевед, источниковед, исследователь старых карт. Благодаря его поисковой деятельности нам известно место нахождения Кальмиусской паланки - поселка у самого устья Кальмиуса при впадении в Азовское море. История была увлечением, любимым занятием Анатолия Васильевича на досуге. На хлеб насущный Анатолий Пивовар зарабатывал, исполняя обязанности первого заместителя руководителя Главного управления аппарата Верховной Рады Украины.

В условиях полномасштабной агрессии рф против Украины, разрушения и оккупации нашего города рашистами, у мариупольчанок и мариупольцев, разбросанных по разным уголкам Родины и мира, сердце болит за нынешние дни Мариуполя. Многих из них не оставляют размышления о его обновлении после освобождения, волнует, что возрожденный город будет рассказывать людям о своей истории, будет ли, среди прочего, преодолена несправедливость, которая заключалась в официальном игнорировании запорожского поселения, предшествовавшего Мариуполю. Вся эта совокупность факторов дает возможность для формулировки нового повествования (нового нарратива) об исторических корнях Мариуполя.

***

На этом фоне должно было бы вызвать уважение проявленное в последнее время стремление городского головы Мариуполя Вадима Бойченко и его команды восстановить историческую справедливость относительно истоков (основания) нашего города, имеющего казацкие корни. 27 января 2023 г. состоялась рабочая встреча Вадима Бойченко, его заместителя Дениса Кочубея и руководительницы департамента культурно-общественного развития Мариупольского городского совета Дианы Тримы с и. о. директора Научно-исследовательского института украиноведения Василием Чернецом.

На встрече речь шла о сотрудничестве вышеупомянутого института с мариупольскими структурами самоуправления, которые находятся на подконтрольной украинскому правительству территории.

Все вроде бы достойно всяческих похвал. Однако есть несколько "но". Участники встречи заявили о стремлении установления исторической справедливости относительно основания города Мариуполя в X-XII вв. Здесь оказалось первое скользкое место задекларированных намерений. Сначала создается впечатление, что на основании серьезных научных исследований какие-то ученые раскрыли зарождение нашего города на территории печенежской орды или половецких кочевий и надо обосновать его генетическую связь с Мариуполем. Впрочем, ни одного такого открытия не было.

С тех пор прошло почти 7 месяцев. Две недели назад до нас дошла от инсайдера информация, что специалисты Научно-исследовательского института украиноведения заключили "Экспертное заключение по установлению украинских корней Мариуполя, его исторических истоков, периода основания города". Это было второе скользкое место, которое обнаружилось в ходе реализации намерений "установления исторической справедливости". В документе содержатся выводы о казацких корнях Мариуполя. Неправдоподобным является определение года основания нашего города. Логический итог, сделанный членами экспертной комиссии, не опирается на подробное изучение исторических источников, а основывается на гипотезе, выдвинутой еще в 1971 г. и опровергнутой дальнейшим изучением документальной базы, развитием знаний о начальной истории нашего города.

Отметим, что в оккупированном Мариуполе есть краеведы, ставшие на путь коллаборационизма с оккупантами. У них есть много аргументов для опровержения выводов экспертной группы, когда они будут обнародованы. Можем быть уверенными, что появятся контрэкспертные выводы, море комментариев в пабликах, насмешек и язвительных насмешек над украинской исторической наукой.

ПРОДОЛЖЕНИЕ СЛЕДУЕТ
Кое-что я посмел выделить... :pardon:
.
...какой - то американский шпиён ....
DSitni M
Avatar
Location: Северный берег Азовского моря ...
Reputation: 225 (+287/−62)
Loyalty: 841 (+855/−14)
Posts: 8991
Topics: 2
With us: 9 years 5 months

#1422by DSitni » 28.09.2023, 20:12

.
Далi будэм ?
.
...какой - то американский шпиён ....
DSitni M
Avatar
Location: Северный берег Азовского моря ...
Reputation: 225 (+287/−62)
Loyalty: 841 (+855/−14)
Posts: 8991
Topics: 2
With us: 9 years 5 months

#1423by L.V. » 29.09.2023, 16:10

DSitni wrote:Далi будэм ?

А знаете, давайте. Только я предлагаю оставшиеся части прятать под "спойлер" (кнопка "Spoiler" справо от "Quote"). И не надо переводить с украинского. Его тут все знают. А машинный перевод местами неудачный, глаз сильно режет.
А степная трава пахнет горечью...
L.V.
Topic author
Avatar
Reputation: 393 (+396/−3)
Loyalty: 156 (+157/−1)
Posts: 4736
Topics: 4
With us: 13 years 3 months

#1424by L.V. » 29.09.2023, 16:55

Посмотрел первые две части. Пока мне эта статья скорее нравится. Возможно даже, я и ее утащу на Папакому.)

Если откинуть пустую воду в виде проукраинской повестки, то оставшаяся часть довольно дельная. Коробка восстает против попыток своих более невменяемых коллег удревнить историю Мариуполя до 1611 года или даже (новый маразм) до X - XII веков. Вместо этого он воспринял аргументацию одного местного краеведа (которого он очень неохотно, но все же иногда упоминает 8) ) и настаивает именно на такой версии местной истории. Единственное серьезное отличие от того краеведа, которое состоит в том, считать ли историю Кальмиусской паланки войска Запорожского предысторией нашего Мариуполя или началом его истории, относится не к глобальным, а скорее к тактическим вопросам. Так что, как ни крути, получается, что Коробка сидит в одном окопе с этим малоназываемым краеведом и тоже "стреляет" в своих проукраинских товарищей. А учитывая, что один из этой парочки работает с документами напрямую, а второй - узнает о них преимущественно из работ первого, то второй прикован к первому довольно прочной и не сильно длинной цепью. [grin.gif]

Так что да, ждем обнародования результатов анонсированного "Експертного висновка щодо встановлення українського коріння Маріуполя, його історичних витоків, періоду заснування міста". С нетерпением и предвкушением. 8)
А степная трава пахнет горечью...
L.V.
Topic author
Avatar
Reputation: 393 (+396/−3)
Loyalty: 156 (+157/−1)
Posts: 4736
Topics: 4
With us: 13 years 3 months

#1425by DSitni » 29.09.2023, 20:27

.
Про козацьке коріння Маріуполя. Частина 3. Яким було селище Кальміуська паланка
Spoiler
5 вересня

Про козацьке коріння Маріуполя. Частина 3. Яким було селище Кальміуська паланка
Читать на русском
Про козацьке коріння Маріуполя. Друга частина статті доцентів кафедри історії та археології Маріупольського державного університету Вадима Коробки та Юлії Коробки, які наводять доводи та факти щодо справжньої дати заснування Маріуполя.

Перша частина тексту за посиланням. Друга частина тексту тут.

Якщо вести мову про поселення як місце осілого життя людей на теренах, де виник Маріуполь, то завдяки зараз відомому картографічному джерелу, можна дійти помилкового висновку, що таке існувало, ймовірно, в XVІІ ст. Про це свідчать залишки городища, що фіксувались вже як руїни на карті Пітера Бергмана, шведського картографа на московській службі, яку він уклав 1702 р. До 1696 р. терени Надазов’я були під неподільним пануванням Османської імперії та Кримського ханату, тому неможливо уявити наявність у цей час тут одного з військово-адміністративних центрів Запорозької Січі. Це дає підстави дійти висновку, що згадане городище, найімовірніше, належало кочовикам (нестабільній спільноті ногайців) і не мало стосунку до козацької паланки та Маріуполя, не вплинуло на їх виникнення ані цивілізаційно, ані адміністративно, припинило своє існування задовго до заснування паланки та міста і не мало продовження.

Історичні джерела підтверджують наявність постійного прагнення в запорозького козацтва до ведення господарської діяльності на узбережжі Азовського моря та Кальміуса в ХVII cт. Утім, в цей час азовське узбережжя знаходилось під владою Османської імперії та її васала Кримського ханату.

У XVII – ХVІІІ ст., за відсутності воєн між Османською імперією та Московською державою (Російською імперією), на узбережжя Азовського моря рушали ватаги запорожців-рибарів для відповідного промислу. Розпорошені узбережжям ватажани-промисловці стабільного поселення не створили. Щонайменше дослідникам не відомі джерела, які відображають їх існування, зносини промисловців із Кошем. Водночас, не можна уявити функціонування козацького поселення або «сторожового посту» військово-адміністративного значення, який би належав підданим Речі Посполитої чи Московської держави на теренах, що контролювала Османська імперія. З історичних джерел відомі спроби запорожців господарювати на кальміуських та Азовських берегах, що закінчувались плачевно – потраплянням у полон. Його наслідком могло стати перетворення бранців на живий товар, продаж невільників у рабство. Правда, відомі певні форми мирного співжиття християн та кочовиків мусульман під юрисдикцією Кримського ханства в межах так званої Ханської України на північних теренах Буго-Дністровського межиріччя у XVIII ст. Утім, поясненням цьому є пріоритет здобуття політичних та економічних вигід татарським керівництвом.

Залишки городища, що фіксувались вже як руїни на карті Пітера Бергмана, шведського картографа на московській службі, яку він уклав 1702 р.

Про козацьке коріння Маріуполя. Частина 3. Яким було селище Кальміуська паланка , фото-1
Спираючись на чималу джерельну базу, зараз можна тезово описати українське козацьке селище, яке підготувало ґрунт для розвитку Маріуполя в наступні часи. Населений пункт запорожців – Кальміуська паланка (саме така назва) або Кальміус – був одним із кількох окружних адміністративно-військових центрів Вольностей Війська Запорозького низового часів Нової Січі (1734 – 1775 рр.). Тут був осередок заселення й господарського освоєння Надазов’я (переважно риболовецький промисел), велась торгівля. Стабільну Кальміуську паланку було засновано 1746 р. До нашого часу зберігся документ (донесення київського генерал-губернатора в Правительствуючий Сенат), в якому повідомлялося, що запорозькі козаки внаслідок каральної операції, організованої старшиною донського козацтва, опинилися на р. Кальміус і «ныне стоят поланкою тамо».

Селище Кальміуська паланка – один з адміністративно-військових центрів Вольностей Війська Запорозького Низового часів Нової Січі (1734 – 1775 рр.). Тут місцеположення Кальміуської паланки відносно Вольностей Війська Запорозького Низового (Запорожжя). Історичну карту з сайту «Лікбез – Історичний фронт» редаговано авторами

Про козацьке коріння Маріуполя. Частина 3. Яким було селище Кальміуська паланка , фото-2
Можливість господарського опанування Надазов’я з’явилася завдяки послабленню конфронтації між імперіями, козацтва з тюркомовними сусідами. Селище Кальміуська паланка було влаштоване на бар’єрній (нейтральній, буферній, нічийній) території між Російською та Османською імперіями. Бар’єр простягався в Надазов’ї південіше прямої лінії, яку можна умовно провести від місця впадіння ріки Каратиш у Берду. Такий спосіб розмежування було визначено мирними трактатами між Московською державою (Російською імперією) 1700 – 1742 рр., які укладались як форма юридичного припинення стану війни між державами, та договорами, що впорядковували міждержавні кордони.

Бар’єрні (нейтральні) землі в Надазов’ї між Російською та Османською імперіями на фрагменті карти О. Рігельмана (1768 р.) позначені зелено-жовтою лінією. Бар’єр простягався південніше зазначеної лінії, яку можна умовно провести від місця впадіння р. Каратиш у р. Берду до гирла р. Міус. Селище Кальміуська паланка знаходилось на бар’єрній території. Карту редаговано авторами.

Про козацьке коріння Маріуполя. Частина 3. Яким було селище Кальміуська паланка , фото-3
Кальміуська паланка мала символіку, що відобразилася на відбитках відповідних печаток на документах службового листування. У її центрі схрещення козацької шаблі зі стрілою. По боках цього зображення у два рядки розташовувалася абревіатура “ППКП” (Полкова печатка Кальміуської паланки).

Печатка Кальміуської паланки (контурне зображення). Її відбиток в документах 1754 – 1769 рр. В полі печатки геральдичні елементи: німецький щит, на якому перехрещено шаблю і стрілу вістрями додолу; над щитом забороло під шоломовою короною, навколо щита намет; в правому верхньому куті літера: К, в лівому верхньому куті літера: П, здолу літери: П + П. Значення абревіатури – Калмиуской паланки Печать Полковая. За тлумаченням О. Однороженка.

Про козацьке коріння Маріуполя. Частина 3. Яким було селище Кальміуська паланка , фото-4
На чолі паланки стояла старшина, яку комплектували під час виборів у Запорозькій Січі. Вона призначалася Кошем із числа заслужених козаків; до її складу входили полковник, писар, осавул, підосавул. Полковник, ймовірно, мав клейнод (символ влади) – пернач. Населення паланки – козаки та наймити (люди, які виконували роботу за наймом) – були підданими Російської імперії.

У зоні адміністративних обов’язків кальміуського полковника знаходилась велика територія між річками Вовча і Кальміус та Азовським морем. У розпорядженнях Коша, адресованих кальміуському полковнику як регіональному керівнику, цей простір частіше за все іменувався «ваше відомство» або відомство паланки. В сучасних історичних творах та науково-популярній літературі паланкою у більшості випадків називають регіон (округу), на який розповсюджувалась адміністративна відповідальність паланочного полковника.

Українські козаки почали системне, безперервне господарське освоєння теренів, де виріс Маріуполь, майже за три десятка років до їх включення до складу Російської імперії. В паланці та на території, що підлягала її відповідальності, не існувало кріпосного права, як і на всій території Вольностей Війська Запорозького Низового, поширеною була індивідуальна праця або вільний найм.

Вогнищами виробничого життя на території Кальміуської паланочної округи, як в усьому Запорожжі, були зимівники – відокремлені господарства (за фермерським типом), що влаштовувались разом із житлом власника та його наймитів. За відомостями Івана Синяка 1768 р., перед російсько-турецькою війною, на теренах Кальміуської округи нараховувалось 73 зимівники.

План Кальміуської паланки (1768 р.). Сайт Папакома. На плані зафіксовано церкву, резиденцію полковника, курені – житла козаків, шинки, конюшню, кузню, базар та деякі інші об’єкти.

Про козацьке коріння Маріуполя. Частина 3. Яким було селище Кальміуська паланка , фото-5
За відомостями Дмитра Вортмана, запорозька термінологія відрізняла зимівник від хутора: перший тип поселення вільно засновували неодружені козаки, члени січової громади, другий – «військові піддані» (одружені козаки та посполиті) з дозволу Коша Запорозької Січі. У джерелах, що мають не-запорозьке походження, обидва типи поселення можуть називатися хутором.

Важливими напрямами у господарстві зимівників були полювання, скотарство, менше – землеробство. Найбільшими ж місцями виготовлення товарної продукції були риболовецькі заводи, розкидані на північно- та південно-східному узбережжі Азовського моря, наближених до найбільш сприятливих для рибальства угідь. Вочевидь, деякі рибні заводи були у складі зимівників. Їх власники спеціалізувались на переробці та реалізації риби. Весь процес ґрунтувався на приватній власності на засоби виробництва, особистій праці власників та найманих ними осіб, а також ринковій спрямованості.

Кальміуський полковник регулював розподіл рибальських угідь. Відомий випадок втручання в цей процес кошового отамана. Успіхи козацького рибальства в межах Кальміуської паланочної округи заклали безперервну до нашого часу традицію освоєння біологічних ресурсів басейну Азовського моря. Товарна спрямованість рибальський промислу сприяла встановленню господарських зв’язків, інтересу чумаків та інших торговців до нашої місцевості, включення її в загальноімперський ринок.

Одним із найбільш обізнаних у справах Кальміуської паланки та її відомства був славнозвісний Петро Калнишевський, кошовий отаман (найвищий виборний керівник у Запорозькій Січі), який обіймав цю посаду більше 10 років. До нашого часу збереглись документи службового листування кальміуських полковників із Калнишевським.

Сучасні українські історики Володимир Полторак та Іван Синяк окремо один від одного склали списки кальміуської паланочної старшини. В цих письмових переліках близько 20 полковників, до 10 писарів та підписарів, 5 осавулів та підосавулів. Найбільш відомі представники кальміуської паланочної старшини – полковники: Василь Леонтьєв, Андрій Чорний (1746 р.), Андрій Порохня (1754 р.), Василь Маґро (1756 р.), Андрій Вербицький (1758), Петро Велегура (1772 –1774 рр.); писарі – Данило Малиновський (1754 р.) та Григорій Швидкий (1761 р.).

«Список Калмиуского уезда казакам…». Фрагмент документу, підписаного 13 січня 1776 р., в якому зафіксовано персональний склад значної частини запорозьких козаків відомства Кальміуської паланки у перші місяці після ліквідації Запорозької Січі (1775р.)

Про козацьке коріння Маріуполя. Частина 3. Яким було селище Кальміуська паланка , фото-6
При Кальміусі знаходилась залога (команда) із запорожців. На кальміуську старшину покладалось завдання організації постійного прикордонного спостереження за військовими приготуваннями ханату, розшуково-каральних заходів стосовно розбійництва, підтримання порядку на підвідомчій території, збирання податків. Паланкова старшина фіксувала усілякі випадки нападів злодіїв, татар та ногайців, а також донського козацтва на козаків-промисловиків та торговців, що мали приїхати до Кальміусу чи виїхали з нього. Відомий випадок у Кальміусі козацького суду за звичаєвим правом.

У 1768 році на теренах селища Кальміуська паланка одне з картографічних джерел зафіксувало резиденцію полковника, курені – житла козаків, конюшню, кузню, базар та навіть школу, де «…обучаются музыкѣ и пѣть» та деякі інші об’єкти.

З початком російсько-турецької війни 1768 – 1774 рр. команда кальміуського полковника виступила в похід на з’єднання з Військом Запорозьким Низовим, що мало входити до складу Другої російської армії і діяти в межах наказів генерала Петра Рум’янцева. Водночас, за правилами тактики випаленої землі, яка передбачала знищення всього того, що може слугувати життєзабезпеченню ворожого війська, на вимогу Коша селище Кальміуську паланку було спалено. Церковні цінності та цивільне населення підлягали евакуації разом з усією худобою і майном у більш безпечне місце. Як висловився російський генерал, князь Олександр Прозоровський, характеризуючи цю акцію, «…дабы их люди, живущие в разных местах по их зимовникам не сделались неприятелю жертвою». Правда, нам точно не відомо, чи було виконано останній зазначений тут припис кошового керівництва. Ймовірно зимовчани злегковажили їм.

За відомостями А. Скальковського у ході кампанії 1769 р. татарська орда, яка здійснила прорив форпостної лінії Другої армії, винищила команду кальміуського полковника та скоїла жахливі спустошення у відомствах Самарської, Орільської та Протовчанської паланок. Цей сумний факт певним чином затьмарював у цілому успішну участь запорожців у війні. У викладі маріупольських офіційно визнаних краєзнавців реальна подія, розказана А. Скальковським, набула легендарного вигляду: начебто татари зруйнували сторожове укріплення Кальміус, а увесь загін запорозьких козаків на чолі з полковником загинув у нерівній боротьбі з ворогом.

1774 р. із завершенням російсько-турецької війни (1768 – 1774 рр.), за умовами Кючук-Кайнарджійського мирного договору між імперіями, Росія отримала частину Чорноморського узбережжя, південну частину міжріччя Дніпра та Південного Бугу, а Кримський ханат було проголошено вільним від османської залежності, й він потрапив під протекторат Росії. Водночас, бар’єрні землі в Надазов’ї та на Північному Кавказі були визнані власністю Росії. Так, Надазов’я, де розташовувалось селище Кальміуська паланка (Кальміус), а згодом було задекларовано місто Маріуполь увійшло до складу Російської імперії.

Селище Кальміуська паланка, за свідченням унікального комплексу джерел, утвореного внаслідок діяльності Коша Нової Запорозької Січі та військової канцелярії Війська Запорозького Низового, відзначався яскраво вираженими ознаками складних адміністративних функцій. Виняткове значення поселення засвідчується низкою виключних фактів, на яких до нашого часу не зосереджувалась увага дослідників.

По-перше, в Кальміусі існувала перша в нашому краї православна парафія, справами якої опікувався, з-поміж інших, і Митрополит Київський і Галицький. Центр парафії – дерев’яна церква (оновлена 1754 р.) на честь св. Миколая. 1767 р. церковне начиння було перевезене в с. Кам’янка навпроти Нового Кодака (нині на тер. м. Дніпро). Новий храм було поставлено, ймовірно, після повернення козаків з війни 1768 – 1774 рр. Його парафіяни рахували себе правонаступниками попереднього та власниками вивезеного начиння.

Тимофій (Щербацький) – митрополит Київський, Галицький та всієї Малої Росії –опікувався справами кальміуської парафії та Свято-Миколаївської церкви.

Про козацьке коріння Маріуполя. Частина 3. Яким було селище Кальміуська паланка , фото-7
По-друге, відомо декілька справ, пов’язаних із Кальміусом, що розглядалися найвищим державним органом Російської імперії – Правительствуючим Сенатом.

По-третє, Кальміус неодноразово потрапляв у поле зору Кирила Розумовського, останнього гетьмана України та київського генерал-губернатора.

Кирило Розумовський – останній гетьман України. Портрет роботи Луї Токке.

Про козацьке коріння Маріуполя. Частина 3. Яким було селище Кальміуська паланка , фото-8
У зв’язку із ліквідацією імперським урядом Запорозької Січі (1775 р.) нищився й оригінальний устрій Війська Запорозького Низового, його землі перетворились на здобич петербурзької влади. Вони увійшли до складу Новоросійської та Азовської губерній. Водночас, російські урядовці проектували перетворення територіальних відомств паланок на повіти. У випадку із підвідомчою Кальміуській паланці територією було запроектовано Кальміуський повіт у складі Азовської губернії. Імперські адміністратори здійснили переписи населення, загалом, та колишніх запорожців, зокрема. Вони доводять, що селище Кальміус не припинило свого існування. Так, за відомістю, підписаною ймовірно 1775 р. генерал-поручиком П. Текелієм, у Кальміусі на той час мешкали один козацький старшина, 311 – козаків та 23 – робітника.

При спробі створення імперської адміністративно-територіальної одиниці – Кальміуського повіту – його першим начальником було призначено запорозького старшину Якова (?) Бершадського. Найбільш імовірним місцем новопроголошеного повітового адміністративного центру був саме Кальміус.

Ще один перепис зафіксував імена та прізвища більшості козаків новостворених повітів, з-поміж інших, й Кальміуського. Цей облік відображено у «Списку Кальмиусского уезда казакам…», підписаному 13 січня 1776 р. земським комісаром Петром Горлинським. Перелік складався з 247 осіб. У ньому були зареєстровані місця баталій, де брали участь всі зазначені запорожці, у війні 1768 – 1774 рр. (здебільшого під Очаковом), а також перебування в полоні та поранення. Водночас цей перелік містив висновок про гідність колишніх запорожців отримувати платню та провіант за «службы свои в минувшую войну».

Таким було селище Кальміуська паланка (Кальміус) та підвідомча його старшині округа від виникнення до ліквідації Запорозької Січі та деякий час після її знищення.
...какой - то американский шпиён ....
DSitni M
Avatar
Location: Северный берег Азовского моря ...
Reputation: 225 (+287/−62)
Loyalty: 841 (+855/−14)
Posts: 8991
Topics: 2
With us: 9 years 5 months

#1426by DSitni » 29.09.2023, 20:29

.
Про козацьке коріння Маріуполя. Частина 4. Початок імперського упорядкування теренів селища Кальміус та його околиць. Кальміуська слобода. Павловськ
Spoiler
Про козацьке коріння Маріуполя. Друга частина статті доцентів кафедри історії та археології Маріупольського державного університету Вадима Коробки та Юлії Коробки, які наводять доводи та факти щодо справжньої дати заснування Маріуполя.

Перша частина тексту за посиланням. Друга частина тексту тут. Третя частина - тут.

За відомостями єпископа Феодосія (Макаревського), вірогідність яких не викликає сумніву, 1776 р. азовський губернатор Василь Чертков, оглядаючи наш край, знайшов тут «множество православного народу», кам’яну часовню та ієромонаха Межигірського монастиря. Під час цих оглядин жителі Кальміуса звернулися до начальника губернії з проханням повернути назад вивезене церковне начиння Свято-Миколаївської церкви, яке було необхідне для православного храму і здійснення богослужінь. Отримавши стосовно цієї справи детальне повідомлення від другого очільника Кальміуського повіту секунд-майора Горленського, Чертков звернувся до архієпископа Словенського та Херсонського з проханням дозволити перевезти з Кам’янки до Кальміуса Миколаївську церкву (вочевидь, малося на увазі церковне начиння).

Титулка книжки, укладеної Феодосієм Макаревським, в якій містяться відомості про кальміуську Свято-Миколаївську церкву та її останніх священиків.

Про козацьке коріння Маріуполя. Частина 4. Початок імперського упорядкування теренів селища Кальміус та його околиць. Кальміуська слобода..., фото-1
Спроби церковного начальства відрядити когось до Кальміуса для перевезення церкви та подальшого здійснення церковних відправ та обрядів на замовлення парафіян були безуспішними через віддаленість селища. Ймовірно адміністративні зусилля губернського та єпархіального керівництв не мали б позитивних наслідків, якщо б не знайшовся священик, що прагнув влаштуватися у вакантній парафії. Це був Іван Філіппов, якого за його власним проханням указом духовної консисторії Слов’янської єпархії (попередниця Катеринославської) від 31 травня 1777 р. призначили до Кальміуса для служби в місцевому храмі. Тим же самим указом вищезазначеному клірику було доручено перевезти в Кальміус з Кам’янки Миколаївську церкву. Ці єпархіальні приписи, безумовно, були реалізовані, й в Кальміусі за потребою місцевих жителів почала повноцінно діяти православна парафія.

По смерті Івана Філіппова настоятелем Свято-Миколаївської церкви 3 грудня 1779 р. було призначено у відповідності до його власного бажання та прохання протоієрея Романа Кошевського з Олександрівської фортеці.

Отже, як бачимо, селище Кальміус нікуди не зникло із ліквідацією Запорозької Січі та паланочного устрою території Вольностей Війська Запорозького Низового. Парафіяни кальміуського храму (часовні) клопоталися про повернення начиння козацької Свято-Миколаївської церкви січових часів.

Оглядини Чертковим нашого краю 1776 р. мали наслідком те, що в губернській канцелярії Азовської губернії, за участі Черткова, проектувалося, з-поміж іншого, утворити Павлоградський повіт та збудувати місто Павлоград «на устье реки Кальмиуса при Азовском море». На будівництво міста з державного кошторису виділялись кошти. Про існування тут селища Кальміус чомусь не згадувалось. Трохи пізніше з’явились повідомлення про селище Кальміуська державна слобода, яке утворилося ніби з початком урядування Черткова.

Василь Чертков, губернатор Азовської губернії з 1775 по 1781 роки.

Про козацьке коріння Маріуполя. Частина 4. Початок імперського упорядкування теренів селища Кальміус та його околиць. Кальміуська слобода..., фото-2
Тут є потреба зробити невеликий неліричний відступ. Реальність катерининських часів була такою, що на всіх поверхах державної влади, починаючи з найвищого, урядовці робили повідомлення або звіти, в яких перебільшувався їх власний внесок у реалізацію імперської політики.

До речі, у переважній кількості документів, створених у канцелярії Азовської губернії, в яких містяться відомості про проектування міста на правому березі при гирлі Кальміуса та вже декларується його наявність, застосовується назва – Павлоград, рідше – Павловськ. Вже згадуваний єпископ Феодосій (Макаревський) увів до обігу одноманітну назву цього населеного пункту – Павловськ. Можна припустити, що єпископ-дослідник вдався до цього через прагнення оминути ймовірну плутанину з Павлоградом (сучасний райцентр Дніпропетровської області). Це місто розташоване у межиріччі річок Самара та Вовча. Його становлення відбулося наприкінці 1770-х – у першій половині 1780-х років. До офіційних маріупольських анналів увійшла назва Павловськ як історичного попередника Маріуполя.

Документи свідчать, що з 1778 р. азовська губернська канцелярія задекларувала наявність міста Павлограда (Павловська) на просторі в безпосередній близькості до місця, де на імперських картах 1768 – 1775 рр. позначалось знаходження Кальміуської паланки (Кальміуса). Зараз відомі щонайменше дві дрібномасштабні оглядові карти Азовської губернії 1778 р., на одній з яких позначено Павлоград та інший Павловськ. Швидше за все цими документами чиновництво, що було в орбіті владних повноважень генерал-губернатора Потьомкіна, мало відобразити успішне виконання освоєння (колонізацію) нових приєднаних до імперії територій. У Павловську Чертков здійснив закладку нового храму – Марії-Магдалининської церкви, – що мало б символізувати заснування міста. Документ, який відобразив цю подію не зберігся до нашого часу, але його зміст віддзеркалився в одному з краєзнавчих нарисів єпископа Феодосія (Макаревського), створеного в 1870-х роках. Завдяки цьому у нас є відомості про цей факт.

Відомості про Павловськ (Павлоград) із документів азовської губернської канцелярії дали підставу співробітниці Маріупольського краєзнавчого музею Рені Саєнко для визначення 1778 року – часом заснування Маріуполя (Жданова). До цього висновку офіційною датою початку Маріуполя вважався 1779 р. Умовиводи краєзнавиці були сформульовані 1977 р. та сприйняті тодішньою міською владою за чисту монету. Місцеві партійно-совєтські структури 1978 р. влаштували помпезне святкування 200-ліття міста. 1778 рік. – дотепер офіційно визнана «початкова дата» маріупольського міського літочислення. Правда, історикиня, знаходячись під враженням відомостей про імперські містозасновницькі ініціативи, робила вигляд, що не помічає відомості про селище Кальміус із діючою Свято-Миколаївською церквою, про які йшлося вище.

Рена Саєнко, науковий співробітник Маріупольського краєзнавчого музею, в якому пропрацювала в 1956 – 2006 рр.

Про козацьке коріння Маріуполя. Частина 4. Початок імперського упорядкування теренів селища Кальміус та його околиць. Кальміуська слобода..., фото-3
Про Кальміуську слободу. З перепису населення Азовської губернії, датованому квітнем 1779 р., дізнаємось про існування Кальміуської слободи та її населення, що складалося з 93-ох осіб, більшість з них були колишні запорозькі козаки та особи жіночої статі, вочевидь, їх дружини, – 77 (45+32). А решту – 16 осіб чоловічої та жіночої статі (13+3) – відомість позначила як людей «польськой національності». Термін «слобода» мав засвідчити, що населення селища – особисто вільні люди, а не кріпаки. На наш погляд, колишня Кальміуська паланка (Кальміус) в імперській звітності отримала наймення державної слободи і тепер називалась «Кальміуською слободою». Центральним пунктом цього селища, за нашим міркуванням, була Свято-Миколаївська церква.

Державною слободою почали називати й селище колишніх запорозьких козаків, що розташовувалось на Білосарайській косі (півострові на узбережжі Азовського моря західніше р. Кальміус). За відомостями вищезгаданого перепису тут мешкали 31 колишній запорозький козак і 1 жінка та 9 осіб (чоловіків) «польской нации».

За відомостями вищезазначеного перепису 1779 р. з 75 жителів Павлограда (згадуваного вже нами тут як Павловськ) колишні запорозькі козаки та їх дружини складали переважну більшість – 57 (38+19) осіб, 5-ох (3+2) у цьому документі зараховано до «малороссийской нации» (українці, як правило в ті часи, з теренів Малоросійської губернії, спадкоємиці Гетьманщини), 8-ох (5+3) – до «великоросской нации», 5-ох (4+1) – до «польской нации».

Водночас внаслідок перепису встановлювалась наявність у неофіційно визначеному Павлоградському повіті 374 працівники (+8 осіб жіночої статі), що не мали власного житла. В їх числі були 329 колишніх запорожців разом із дружинами (+6), людей «польськой національності» – 42 особи чоловічої статі та 2 – жіночої, 2 євреї та 1 великоросіянин.

Поховання єпископа Феодосія (Макаревського) біля Спасо-Преображенського кафедрального собору, м. Дніпро.

Про козацьке коріння Маріуполя. Частина 4. Початок імперського упорядкування теренів селища Кальміус та його околиць. Кальміуська слобода..., фото-4
Загалом, за вищезазначеними відомостями можна припустити, що на теренах, виділених урядовцями під влаштування Маріуполя – поселення православних християн, що вийшли з Кримському ханату, – в різних місцях вже існували два селища. Це були Кальміуська слобода (Кальміус), вважаємо за ймовірне, – безпосереднє продовження козацької паланки та Павлоград (Павловськ) – паланочний пагон.

Відстань між Кальміусом та Павлоградом для пішохода не перевищувала, за нашими підрахунками, 2-ох км. Або міркуйте самі, яка відстань для йдучого пішки від району Гавані, де колись розташовувалась паланка, до перетину проспекту Миру з вул. Грецькою, де була перша церква в ім’я Марії-Магдалини, закладена Чертковим.

В обидвох селищах, та навколо їх (в задекларованому Павлоградському повіті) панівною за чисельністю спільнотою були колишні запорозькі козаки із дружинами. У цьому відображається континуітет (безперервність та послідовність) розвитку Кальміуської паланки Запорозької Січі в постсічовий період. Білосарайська слобода (розташована на узбережжі Азовського моря на території півострова Білосарайська коса) теж була втіленням господарського опанування краю запорожцями, спадщини Кальміуської паланки в цивілізаційному освоєнні краю.

Припускаємо, що зафіксовані у документах повідомлення про осіб «польської національності», віддзеркалюють наявність у цей час на теренах Надазов’я біглих українських селян з-під Речі Посполитої. Враховуючи всі ці обставини, можна дійти висновку, що представники різних станів українського етносу – колишні запорозькі козаки та українці з підросійської й підпольської частин України – були чисельно домінантною групою населення на теренах Павлоградського повіту, задекларованого Азовською губернською адміністрацією. Вони були представниками того етносу, через який у ХХ ст. утворилась держава Україна.
...какой - то американский шпиён ....
DSitni M
Avatar
Location: Северный берег Азовского моря ...
Reputation: 225 (+287/−62)
Loyalty: 841 (+855/−14)
Posts: 8991
Topics: 2
With us: 9 years 5 months

#1427by DSitni » 29.09.2023, 20:31

.
Про козацьке коріння Маріуполя. Частина 5. Зустріч православних християн з Кримського ханату та українців на теренах, де виріс
Маріуполь

Spoiler
Про козацьке коріння Маріуполя. П'ята частина статті доцентів кафедри історії та археології Маріупольського державного університету Вадима Коробки та Юлії Коробки, які наводять доводи та факти щодо справжньої дати заснування Маріуполя.

Перша частина тексту за посиланням. Друга частина тексту тут. Третя частина - тут. Четверта - за цим посиланням.

...Тим часом, з 1778 р., християни-піддані Кримського ханату, охоплені, з-поміж іншого, небезпідставними побоюваннями татарського гніву, в якості вимушених переселенців, розділених на чисельно нерівні групи за конфесійною приналежністю (православні, вірмено-григоріани та римо-католики), залишили свою батьківщину.

Все це здійснювалось за задумом вищих владних кіл Російської імперії й за рахунок її кошторису. Потрапивши в межі її державної території, переселенці були проголошені підданими Катерини ІІ. У відповідності до жалуваних грамот імператорки (законодавчих актів) від 1779 р. кожна конфесійна група отримала однотипні привілеї та різні місцевості для осідання. Православним, переселення яких очолював митрополит Ігнатій, дісталась територія, що прилягала до північного узбережжя Азовського моря, яка нещодавно знаходилась у відомстві Кальміуської паланки. Саме на цій місцевості на певний час зосередилась увага осіб з вищих поверхів імперської влади в Санкт-Петербурзі. Виведена з Кримського ханату православна, поліетнічна, щонайменше двомовна громада, пізніше в імперському законодавстві отримала назву – «маріупольські греки».

«Жалованная грамота христианам греческого закона, вышедшим из Крыма в Азовскую губернию на поселение» від 21 травня 1779 р. Законодавчий акт Російської імперії. Фрагмент. Цей документ часто помилково називають «Жалованная грамота об устройстве христиан-греков, выведенных из Крыма».

Про козацьке коріння Маріуполя. Частина 5. Зустріч православних християн з Кримського ханату та українців на теренах, де виріс Маріуполь, фото-1
Поки переселенці з ханату рухались на обіцяні землі, імператорський намісник Потьомкін 29 вересня 1779 р. видав ордер (наказ) губернатору Черткову, в якому йшлося про місто Маріуполь, що потрібно було «збудувати» для нових підданих «на березі Азовського моря при гирлі річки Кальміус». Інакше кажучи, новий населений пункт мав постати на старому місці осілого життя людей, охопивши селище Кальміус та недавно задекларований заснованим Павловськ (Павлоград). За змістом ордера у Маріуполі передбачалось виключне проживання православних переселенців з Кримського ханату. Жителі ж попереднього часу мали перейти на нове місце помешкання, в інші міста Азовської губернії. За потьомкінським наказом планувався викуп їх осель та церкви за казьонний кошт.

Григорій Потьомкін. Портрет кін. XVIII ст.

Про козацьке коріння Маріуполя. Частина 5. Зустріч православних християн з Кримського ханату та українців на теренах, де виріс Маріуполь, фото-2
Зазначимо тут неправомірну розбіжність наказу Потьомкіна з настановами імператорки стосовно влаштування міського життя на теренах, які мали бути заселеними православними переселенцями з ханату. За літерою та духом вже згадуваної Жалуваної грамоти, «християнам грецького закону» (православним) від 1779 р. не передбачалось жодної виключності для переселенців в міських умовах, де мали втілюватися найвигідніші для торгівлі обставини. Саме їх обмежував ордер Потьомкіна, визначаючи відособленість нової міської громади та виселення жителів Кальміуса й Павловська, що зумовлювало загальмований подальший розвиток новоствореного Маріуполя. Припис всесильного царського фаворита ніким не заперечувався, але й не виконувався стовідсотково.

Якраз із цими, не зафіксованими законом, удаваними привілеями судилося 1780 р. зіштовхнутися протоієрею Роману Кошевському разом зі своїми прихожанами на кальміуських парафіяльних теренах.

26 липня 1780 р. завершилося переселення тієї групи православних переселенців з Кримського ханату, яким було виділено місце для міського поселення. Зазначена дата стала першим днем їх перебування на теренах, де постало наше місто. За відомостями архієпископа Гавриїла (Розанова): «…Митрополитъ Игнатій Готѳійскій и Кафійскій, отобрал, со всею утварью, Свято-Николаевскую походную Калміусскую церковь и устранивъ отъ оной тамошняго протопопа Романа Кошевскаго, определил къ ней для священнослуженія своихъ Греческих священниковъ».

Митрополит Ігнатій

Про козацьке коріння Маріуполя. Частина 5. Зустріч православних християн з Кримського ханату та українців на теренах, де виріс Маріуполь, фото-3
Вочевидь, церкву в місцевих жителів духовне начальство переселенців насильно відняло в перший же день перебування їх на теренах, де судилося вирости Маріуполю. Наступного дня, тобто 27 липня, з Кальміусу (Кальміуської слободи) духовному начальству було відправлено скаргу, укладену, ймовірно, протоієреєм Романом Кошевським. Клірик намагався оскаржити дії новоприбулих.

Той самий факт, що засвідчував припинення кальміуського церковного життя, зафіксовано й Феодосієм (Макаревським). «…Отобрали у Кошевского церковь его», – зазначив єпископ-краєзнавець. За його відомостями спочатку митрополит Ігнатій для своєї пастви «совершал богослуженія и священнодѣйствия в Кальміусском свято-Николаевском храмѣ».

Відомості дійшли до чинного тоді правлячого архієрея Слов’янської і Херсонської єпархії архієпископа Никифора (Феотокі), у складі єпархії якого була Кальміуська парафія. Такий незрозумілий архієрею хід справ викликав у нього принаймні запитання, що вимагало пояснень. Ситуацію було розв’язано завдяки діловому листуванню архієпископа Никифора з губернатором Чертковим, який як досвідчений бюрократ, запевнив главу єпархії, що кальміуські парафіяни не постраждають, а зможуть задовольняти свої релігійні потреби на іншому місці. Водночас митрополит Ігнатій письмово пояснював архієпископу Никифору, що Кальміуську церкву він взяв у своє відомство з дозволу Потьомкіна. І перше, і друге пояснення, на наш погляд, були схожі на певне навмисне ухилення від істини. Зрештою, церковне начиння кальміуської церкви (антимінс, ризи, книги, іконостас та ікони) було перенесено в новостворений Павлоград.

Архієпископ Слов'янський та Херсонський Никифор (Феотокі) (1779 – 1786 рр.)

Про козацьке коріння Маріуполя. Частина 5. Зустріч православних християн з Кримського ханату та українців на теренах, де виріс Маріуполь, фото-4
Якийсь час жителі Кальміуса та Павловська жили поруч із переселенцями з Кримського ханату, але зрештою вимушені були залишити свої житла й переселитися в інші місця, утім, не всі. Уважне вивчення документальних матеріалів дає підстави стверджувати, що межи прибулих із кримського ханату православних християн жителів Маріуполя залишились мешканці ще паланочних часів та недовговічного Кальміуського повіту, які не могли залишити свій налагоджений «бізнес». Вони прагнули мати свій храм із зрозумілою мовою богослужіння й досягли своєї мети.

Але це зовсім інша історія, яку ми обіцяємо у подальшому розповісти.
...какой - то американский шпиён ....
DSitni M
Avatar
Location: Северный берег Азовского моря ...
Reputation: 225 (+287/−62)
Loyalty: 841 (+855/−14)
Posts: 8991
Topics: 2
With us: 9 years 5 months

#1428by DSitni » 29.09.2023, 20:46

.
Про козацьке коріння Маріуполя. Частина 6. Яку ж спадщину від селища Кальміуська паланка (Кальміус) отримав Маріуполь
Spoiler
Про козацьке коріння Маріуполя. Шоста частина статті доцентів кафедри історії та археології Маріупольського державного університету Вадима Коробки та Юлії Коробки, які наводять доводи та факти щодо справжньої дати заснування Маріуполя.

Перша частина тексту за посиланням. Друга частина тексту тут. Третя частина - тут. Четверта - за цим посиланням. П'ята частина дослідження тут.

Історичні джерела свідчать, що у 1740-х рр. запорізькі козаки почали системне, осіле господарське освоєння узбережжя Азовського моря. Завдяки цьому встановлювалися господарські (торговельні) зв’язки Надазов’я з українськими землями, імперським простором та закордоном. Селище Кальміуська паланка була зародком торговельно-транспортного хабу (вузла), повноцінне становлення якого відбулося вже в межах Маріуполя протягом майже всього ХІХ ст.

Наступність із козацьким періодом (особливо на початку опанування краєм переселенцями з Кримського ханату) полягала в безперервній наявності українського етнічного компонента у розвитку продуктивних сил краю. Так, внаслідок неприхильності «маріупольських греків» до рибальства «одними только малоросиянами лов производится» .

Українське козацтво започаткувало те, що у нашому краї триває до сьогодні – безперервну традицію розвитку продуктивних сил. У той час, насамперед, до них відносились знаряддя для рибальського промислу – судна, човни, риболовецькі снасті, а також люди, здатні до праці, які мали певні навички й знання судноплавства, рибальства, обробки та зберігання риби, ікри та інших рибопродуктів.

Місто Маріуполь влаштовувалося не на порожньому місці. Від історичних попередників залишилась матеріальна спадщина, ймовірно, до 9% початкової потреби в житлових приміщеннях. У тогочасному звіті зазначалось: «…Куплено у прежде живших там малороссиян пятьдесят пять [55] домиков».

Українська складова Маріуполя (етнічна, мовна, побутової культури та інтелігентське середовище від 1870-х років) є неодмінним компонентом його міської історії від Кальміуської паланки до сьогодення.

Імперське законодавство вимагало створення креслень планів міст, що відображали б реальні та запроектовані об’єкти міської забудови. На всіх зараз відомих, опублікованих у мережі, планах Маріуполя 80 – 90-х рр. XVIII cт. зображено зовсім порожньою ту місцину, де колись розташовувалось селище Кальміуська паланка (Кальміус) – територія між правим берегом гирла річки Кальміус, узбережжям Азовського моря та озером Домаха.

Проєкт розбудови Маріуполя 1784 р.

Про козацьке коріння Маріуполя. Частина 6. Яку ж спадщину від селища Кальміуська паланка (Кальміус) отримав Маріуполь, фото-1
Зображення пустиря на місці, де було селище Кальміус на проектах міської забудови Маріуполя 80-х – 90-х рр., XVIII ст., звичайно, можна пояснити тим, що його залишили жителі – колишні козаки, сімейні та одинаки. Дійсно, таке було. Дехто в краєзнавчих пабліках використовує ці факти для заперечення наступності між селищем Кальміуська паланка (Кальміус), з одного боку, а з іншого – Маріуполем.

Утім, такі умовиводи спростовуються низкою міркувань та фактів. По-перше, картографічні матеріали не можуть слугувати вичерпним джерелом відомостей. Вочевидь, вони укладались в губернській канцелярії, у відриві від місцевих реалій.

По-друге, недосконалість креслень міської забудови Маріуполя 80-х – 90 х рр. XVIII ст. підтверджується великою хибою – неправильним позначенням гирла р. Кальміус – того місця, де він впадає в Азовське море. Ця помилка крокувала з одного плану Маріуполя в інший, від 1782 р. до 1799 р., більше 10 разів. Зрозуміло, що перше креслення слугувало зразком другому й так далі. Ясно те, що робилось воно за сотні верст від натури, як і наступні. Справа в тім, що в уряду імперії руки не доходили до впорядкування судноплавства у цій місцевості, а місцевого самоврядування фактично не існувало, тож не брались до уваги реалії та приватні ініціативи.

По-третє, саме приватна ініціатива розквітала тут із часів заснування селища Кальміуська паланка (Кальміус). Гирло річки Кальміус було своєрідною мілководною затокою Азовського моря. На цьому місці була база для стоянки (гавань) козацької видобувної «флотилії». Тут безперервно, саме з часів паланки, до нашого часу функціонували пункти для причалювання й розвантаження з суден (здебільшого риби). Тут же відбувалось навантаження на засоби тогочасного водного транспорту рибальського знаряддя, ймовірно, солі, харчу та горілки для рибарів. Є поки що поодиноке свідчення вивезення звідси за кордон імперії зерна ще в паланочні часи.

У часи паланки на узбережжі гирла р. Кальміус не були обладнані спеціальні причальні споруди для маленьких козацьких суден. Зараз немає відповіді на питання про наявність протягом останньої чверті XVIII cт., у постпаланочні, маріупольські часи, спеціально обладнаного причалу, складських приміщень. Але судна не припиняли відчалювати з метою рибного промислу та його матеріального забезпечення, не зупинялось, а збільшувалось завезення сюди видобутої риби.

«Главный внутренний торг в Мариуполе есть рыбной», – стверджував Таганрозький градоначальник барон Балтазар Кампенгаузен у звітності за 1807 р. в міністерство внутрішніх справ (з цього року наше місто потрапило в адміністративне підпорядкування Таганрозького градоначальства).

Бальтазар фон Кампенгаузен – таганрозький градоначальник (1805 – 1809 рр.)

Про козацьке коріння Маріуполя. Частина 6. Яку ж спадщину від селища Кальміуська паланка (Кальміус) отримав Маріуполь, фото-2
За відомостями іншого таганрозького градоначальника, генерал-майора Петра Папкова, які були опубліковані Оленою Дружиніною, визнаним фахівцем з історії Південної України, риба та рибні продукти у великій кількості доставлялися з різних місць азовського узбережжя до Маріупольської пристані. З цією метою використовувалися спеціальні човни (мовою документа – «лотки»), що піднімали по 3–5 тис. пудів вантажу (1810 р. таких човнів було до 70, причому кожен робив по 3–4 ходки). Суходолом до Маріуполя приходило за рибою та рибними продуктами до 10 тис. фур. На нашу думку, це були чумацькі мажі. Є й інші подібні відомості, вочевидь, за інший рік. У них йдеться, зокрема, про приїзд у Маріуполь до 13 тис. чумаків (мовою документів – «фурщиков»), які вивозили виловлену рибу на продаж у малоросійські губернії.

Петро Папков – генерал-майор, таганрозький градоначальник (1810 – 1821 рр.) .

Про козацьке коріння Маріуполя. Частина 6. Яку ж спадщину від селища Кальміуська паланка (Кальміус) отримав Маріуполь, фото-3
Кількість суден, маж (фур) та чумаків взята не зі стелі. У місті вівся їх облік, стягувались відповідні міські збори: з приходящих суден по 2 рублі, з маж (фур) по 10 копійок. За нашими підрахунками в Маріуполі, як центрі рибної торгівлі, в першому десятилітті ХІХ ст. щороку відбувалась продаж-купівля від 6,4 до 22,4 тис. т риби. Надходження від риботоргівлі, зборів з рибних ловів на теренах міської громади могли складати 80 і більше відсотків доходів дуже скромного тоді маріупольського бюджету. У такий спосіб відгукувався паланочний спадок.

Чумаки, 1804 р. Крістіан Готфрід Гайнріх Гайслер – німецький малювальник, гравер на міді

Про козацьке коріння Маріуполя. Частина 6. Яку ж спадщину від селища Кальміуська паланка (Кальміус) отримав Маріуполь, фото-4
Результати ділової активності та перспективи розвитку були помічені імперською адміністрацією. 1799 р. світ побачив законодавчий акт, що декларував створення в Маріуполі відпускної митної застави. Це знаменувало початок вивозу за кордон хліба. Кальміуська гавань перетворилась на порт, який відігравав чималу роль у експорті пшениці в ХІХ ст.

Непересічне значення на теренах Вольностей Війська Запорозького Низового мали справи душпастирської опіки про козаків та наймитів паланки, її околиць й задоволення їх релігійних потреб. Неодноразові згадки про наявність у Кальміусі православного храму свідчать, що тут священик та миряни складали церковну громаду – парафію. Беззаперечним фактом є й те, що вона перебувала в складі єпархії Київського митрополита. Чи не першим православним храмом на тернах, де виріс Маріуполь, була ця козацька Свято-Миколаївська церква? Думаємо це питання риторичне, тобто містить у собі ствердну відповідь. Це факт цивілізаційного значення. Переселенні з Кримського ханату православні християни потрапили у споріднене у цивілізаційному плані людське оточення, що полегшувало їх адаптацію. Певне значення мало те, що вони користувались спочатку храмом цілком, а після вивезення церковного начиння його приміщенням.

Сміємо припустити, що листи з Кальміусу, адресовані в Кіш (уряд Січі), були першими текстами, написаними в нашій місцевості із застосуванням кириличної абетки. Із Кальміуською паланкою щонайменше можна пов’язувати перше службове листування, яке велось на теренах маріупольського Надазов’я, що репрезентує Кальміуську паланку (Кальміус) як частину налагодженого адміністративного організму.

Враховуючи те, що наприкінці ХVII cт. Південь України як частина Османської імперії був у сфері ісламскої цивілізації, просування українського козацтва на терени гирла Кальміуса та узбережжя Азовського моря вперше презентувало тут сталий осілій та християнський світ (цивілізацію).
...какой - то американский шпиён ....
DSitni M
Avatar
Location: Северный берег Азовского моря ...
Reputation: 225 (+287/−62)
Loyalty: 841 (+855/−14)
Posts: 8991
Topics: 2
With us: 9 years 5 months

#1429by L.V. » 30.09.2023, 04:38

Уважаемый DSitni, спасибо! Вечером посмотрю.
:beer:
А степная трава пахнет горечью...
L.V.
Topic author
Avatar
Reputation: 393 (+396/−3)
Loyalty: 156 (+157/−1)
Posts: 4736
Topics: 4
With us: 13 years 3 months

#1430by L.V. » 30.09.2023, 16:35

Посмотрел. Не взирая на проукраинские закидоны, в целом статься скорее понравилась, довольно крепенькая. Аргументация в первых пяти частях в основном знакомая (понятно, откуда взята). Только в 6-й части Коробка использует в основном оригинальную аргументацию, это уже ближе к его "основной" теме изучения. А так - в статье есть некоторые небольшие шероховатости, но не настолько серьезные, чтобы за них бить. Вот его решение по расположению Кальмиусской слободы Чертковских времен и Николаевской церкви в ней - не убедило, очень спорно. Но так как я и сам пока точно не знаю, где именно они находились, то не буду придирастом. Хотя, некоторые новые документы, найденные уважаемым Henrirees, похоже все-таки могут поставить точку в спорах о месте расположения свято-Николаевской церкви и ее внешнем виде... Также не показалась убедительной и попытка Коробки доказать, что украинское поселение на месте "Биржи" продолжало здесь оставаться и после прихода греков, а карты просто врут. Вот, например, план мариупольской пристани 1810 года. И где там это селение?? Не было его тогда там. Для сезонного лова рыбы устройство постоянных поселков рыбаков не является особо необходимым делом, зачастую наемные рыбаки обходились и без них, устраивали себе просто шалаши рядом с рыбными заводами.

Так что в целом - для проукраинской историографии Мариупольщины - данная статья делает большой шаг вперед. Респект уважаемому Коробке и так держать! Тоже нужное дело делает. [grin.gif]
А степная трава пахнет горечью...
L.V.
Topic author
Avatar
Reputation: 393 (+396/−3)
Loyalty: 156 (+157/−1)
Posts: 4736
Topics: 4
With us: 13 years 3 months

PreviousNext

Return to Старый Мариуполь

Who is online (over the past 5 minutes)

Users browsing this forum: 3 guests

cron